Міське самоврядування на українських землях доби раннього модерну безумовно асоціюється з
німецьким правом, найпоширенішим різновидом якого було маґдебурзьке. Набуваючи поширення в
українських містах і селищах з ХІV ст., наприкінці ХVІ ст. воно почало запроваджуватися в містах
Лівобережжя. Мета статті – узагальнити та проаналізувати локаційні привілеї польських королів містам Лівобережної України, що засвідчили розвиток інституції міського самоврядування. Привілеї на маґдебурзьке право наприкінці ХVІ – першій половині ХVІІ ст. отримали Переяслав, Лубни, Стародуб, Чернігів, Ніжин, Гоголів, Мглин, Миргород, містечко Липове Городище (селище
Липове). Міщанство Новгорода-Сіверського послугувалося королівським привілеєм, який засвідчив
самоврядну традицію в місті засновану на маґдебурзькому праві. У ході військової зимової кампанії
1663 р. польський король Ян II Казимир Ваза надав привілеї на маґдебурзьке право Остру й Козельцю. Методологічну основу дослідження становить принцип історизму. Методи відповідають
означеній меті, ґрунтуються на принципах об’єктивізму та науковості. У статті використані,
насамперед, метод аналізу та синтезу, історико-типологічний, порівняльно-історичний методи.
Наукова новизна розвідки полягає в тому, що вперше систематизовано та проаналізовано локаційні привілеї польських королів містам Лівобережної України, які започаткували європейську самоврядну традицію.
Висновки. Поширення маґдебурзького права в містах Лівобережної України відбулося кількома хвилями і характерна риса для більшості міст, що отримали самоврядування – це особливий прикордонний статус. Локаційні привілеї стали правовою основою і були значним поштовхом для
економічного зростання міст, їхнього активного заселення. Королівські привілеї одержували міста,
які знаходилися у приватному володінні, новозасновані (задля активнішої колонізації земель), а також вже існуючі населені пункти, що мали стратегічну важливість. Поширеною була практика надання конфірмацій на маґдебургію.
City self-government is associated with German law, the most common of which was Magdeburg law.
It was implemented in the cities of the Left Bank at the end of the 16th century, becoming widespread in
Ukrainian cities and towns from the 14th century. The purpose of the article is to generalize and analyze
the locational privileges of Polish kings to the cities of the Left Bank Ukraine, which testified the development
of the institution of city self-government in the form of Magdeburg law. At the end of the 16th and the
first half of the 17th centuries, Pereyaslav (Pereyaslav-Khmelnytsky), Lubny, Starodub, Chernihiv, Nizhyn,
Gogoliv, Mglyn, Myrhorod, and the town of Lypove Horodyshche (Lypove village) received similar privileges.
King of Poland Jan II Casimir Waza granted Magdeburg privileges to Oster and Kozelets during the
military winter campaign of 1663. The methodological basis of the study is the principle of historicism.
The methods are based on the principles of objectivism and scientificity. The article uses the method of
analysis and synthesis, historical-typological, comparative-historical methods. The scientific novelty of the
article is that for the first time the locational privileges of Polish kings to the cities of the Left Bank Ukraine,
which start the European self-governing tradition, are systematized and analyzed. Conclusions: the
spread of Magdeburg law in the cities of the Left Bank Ukraine took the form of several waves, but a characteristic
feature of most cities is their special border status. Granting the Magdeburg law was to ensure
economic development, and at the same time defence power. Royal privileges were given to cities that were
in private ownership, newly established, for more active colonization of lands, as well as existing settlements.
The practice of giving confirmations to Magdeburg law was widespread.
