У статті проаналізовано новітній український історіографічний
дискурс щодо розгляду українського національно-культурного відродження у контексті українського націєтворення. На засадах цивілізаційної та соціокультурної методології, а також науково-дослідних
методів історіографічної компаративістики з’ясовано, що у концепті
“національне відродження” історикам вдається узгодити примордіалізм та модернізм як теорії походження української нації. З одного
боку, історики уважають, що національне відродження свідчить про
“ренесанс” нації, яка з’явилася у прадавні часи та занепала (примордіалізм). З іншого – вчені розглядають термін “українське відродження” як штучний концепт, конструкт, проєкт, що винайдений
пасіонаріями (інтелектуальною елітою) ХІХ століття для обґрунтування започаткованого ними процесу творення нації (модернізм).
Визначено, що незважаючи на історіографічну дискусію про природу
національно-культурного відродження, історики солідаризуються у
тому, що саме його ідейні та духовно-культурні інтенції відіграли
ключову роль у перемозі “українського проєкту”. З’ясовано, що в
новітній історіографії феномени українського відродження та націєтворення розглядаються у діалектиці соборності та їхніх завданнях
вирівнювання ментального обличчя східних та західних українців.
Тогочасні інтелектуали запропонували, обґрунтували та окреслили
механізми усвідомлення суспільством ідеї єдності та соборності, яка,
у свою чергу, була політично зреалізована в 1919 році. Виснувано
положення про те, що аналіз у новітній історичній думці процесів
українського національного відродження та націєтворення в ідейно-гносеологічній сув’язі, становить вагоме методологічне та світоглядно-державотворче значення як у контексті історичної пам’яті,
так й для наукового обґрунтування сучасного процесу творення
політичної (громадянської) нації та побудови національної держави.
Гносеологічні та практичні перспективи дослідження пояснюються
його актуальністю, яка, насамперед, окреслена необхідністю протистояння гібридним викликам, що сьогодні постають перед соборністю та цілісністю української нації. Суспільство потребує нових
механізмів протистояння загрозам українській національній ідентичності. Одним з-поміж таких засобів захисту й повинен стати відповідний національний історичний та історіографічний дискурс.
The article gives a detailed analysis of modern Ukrainian historiography
discourse in relation to consideration of Ukrainian national and
cultural revival in the context of Ukrainian national state creative process.
On the basis of civilization, social and cultural methodology, as well as
scientific methods of historiography comparative studies it has been found
out, that historians unite primordialism and modernism and consider the
concept “national revival” to be the theory of Ukrainian nation origin. On
the one hand, historians believe that national revival testifies to the
“renaissance” of nation which appeared in the ancient times and declined
(primordialism). On the other hand, scientists consider a term “Ukrainian
revival” to be an artificial concept, construct, project invented by
intellectual elite of the ХІХth century for the explanation of the process of
nation creation (modernism). It has been proven that in spite of historiography
discussion concerning nature of national and cultural revival,
historians are in agreement with the fact that its ideological, spiritual and
cultural tendency played a key role for the victory of the “Ukrainian
project”. It has been found out, that in modern historiography the phenomena
of the Ukrainian revival and national state creative process is
examined in terms of collegiality and their tasks of smoothing the mental
face of easten and western Ukrainians. The contemporary intellectuals
offered, grounded and outlined the mechanisms of awareness of unity and
collegiality ideas which were politically realized in 1919. The author comes
to the conclusion that analysis of the Ukrainian national revival and state
creative processes from ideological and gnosiological perspectives is of
great methodological importance either in the context of historical memory
or as scientific ground of modern process of political (civil) nation creation
and construction of the state. Gnosiological and practical perspectives of
research are explained by its topicality. It tends to withstand hybrid calls
against a collegiality and integrity of Ukrainian nation. Society needs new
mechanisms to resist threats to Ukrainian national identity. One of such
ways of defence has to become a proper national historical and historiography
discourse.
