У зв’язку з обґрунтовано підвищеним інтересом до етнічної проблематики
на сучасному етапі розвитку науки та до різних аспектів міжнаціональних відносин, посиленої уваги вимагає висвітлення питання стосовно основних етапів
формування етнічної території українців, а також утворення чи зникнення ареалів їхнього компактного й дисперсного розселення за межами України. Метою цієї статті є дослідження динаміки переселення мешканців Чернігівської губернії на Північний Кавказ у 30–50-х рр. ХІХ ст., визначення тенденцій у зростаннях
та спадах міграцій чернігівських селян та козаків на тлі загальноісторичних
процесів, які відбувалися в Україні та світі. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, науковості та об’єктивності, що сприяло досягненню неупередженості та достовірності під час з’ясування конкретних фактів та показу логіки розвитку змін в історичному процесі. Методи дослідження ґрунтуються на принципах історизму та об’єктивності; вони представлені
загально-науковими методами аналізу й синтезу та спеціально історичними
методами – історико-порівняльними й історико-генетичними. Наукова новизна
дослідження полягає в тому, що вперше досліджено перебіг процесу міграцій
населення Лівобережної України на Північний Кавказ у другій чверті ХIX ст. та
наслідки цього переселення. Спираючись на опрацьовані матеріали, можемо
зробити такі висновки. Українські переселенці, долаючи всі труднощі, сприяли
зростанню населення й інтенсивному господарському освоєнню кавказьких регіонів, забезпечували при цьому охорону південних рубежів Російської імперії. За час від першого масового переселення українців й до 60-х рр. ХІХ ст., тобто
приблизно впродовж 50 років, населення Північного Кавказу збільшилося майже
у 5 разів. З цього часу тут формується українська етнічна група, основу якої
складали колишні запорізькі козаки й селяни з України, переважно з Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини та Київщини.
Due to the reasonably increased interest in ethnic issues and various aspects of
interethnic relations, the question of the main stages of the formation of the ethnic
territory of Ukrainians, as well as the formation or disappearance of areas of their
compact and dispersed settlement outside Ukraine requires increased attention. The
purpose of this article is to study the dynamics of resettlement of residents of Chernihiv
province in the North Caucasus in the 30–50s of the XIX century, to identify tendencies
in growth and decline of migrations of Chernihiv peasants and Cossacks
against the background of historical processes in Ukraine and the world. The methodological
basis of this study is the principles of historicism, scientificity and objectivity,
which contributed to the achievement of impartiality and reliability in clarifying
specific facts and showing the logic of changes in the historical process. Research methods
are based on the principles of historicism and objectivity; they are represented
by general scientific methods of analysis, synthesis and special-historical methods –
historical-comparative and historical-genetic. The scientific novelty of the study is
that the course of the migration of the population of the Left Bank of Ukraine to the
North Caucasus in the second quarter of the XIX century and the consequences of this
resettlement were first studied. Based on the processed materials we can draw the following
conclusions. Ukrainian settlers, overcoming all difficulties, contributed to population
growth and intensive economic development of Caucasus regions, while
ensuring the protection of the southern borders of the Russian Empire. During the
period from the first mass resettlement of Ukrainians to the 1860s, that is for about
50 years, the population of the North Caucasus increased almost 5 times. Since then, a
Ukrainian ethnic group has been formed here, based on former Zaporizhzhya Cossacks
and peasants from Ukraine, mainly from Chernihiv, Poltava, Kharkiv and Kyiv
regions.
