Метою статті є окреслення тенденцій післявоєнного відновлення та розбудови Чернігова в 1940–1970-х рр. Особливу увагу приділено питанню відродження історико-архітектурного середовища міста, серед якого чільне місце посідає Єлецька святиня. До завдань цієї студії належить характеристика проєкту благоустрою території на той час недіючого Чернігівського Єлецького
монастиря за 1972 р. Важливим питанням є визначення ймовірних причин того,
чому ці плани не були реалізовані. У статті використано загальнонаукові методи: системного підходу, аналізу та індукції, а також спеціально-історичний історико-генетичний метод. Дослідження ґрунтується на принципах історизму
та об’єктивності. Наукова новизна роботи полягає у висвітленні однієї з маловідомих сторінок історії Чернігівського Єлецького монастиря, зокрема, благоустрою території колишньої обителі у 1970-х рр., а також її пристосуванню
під туристичний об’єкт. Висновки. Після закінчення Другої світової війни Чернігів почали відбудовувати. Важлива роль у цьому питанні належала архітекторам, які прагнули гармонійно поєднати історичні об’єкти з оновленим міським простором. На початку 1970-х рр. був розроблений черговий проєкт благоустрою території Чернігівського Єлецького монастиря, який мав на меті покращити умови збереження його пам’яток архітектури та створити сприятливе середовище для екскурсійної діяльності. На жаль, ці плани так і не були в
повному обсязі втілені в життя через низку причин: використання монастирських приміщень різними організаціями, потреба в поточних ремонтах пам’яток, спрямування уваги місцевих керманичів та, відповідно, фінансових ресурсів
на розбудову інфраструктурних об’єктів у місті та ін. На сьогодні, з практичного погляду, такі нереалізовані проєкти благоустрою того чи того об’єкта,
можуть стати в нагоді при розробленні нових планів упорядкування конкретного міського простору.
The purpose of the article is to outline the tendencies of post-war restoration
and development of Chernihiv from the 1940s to the 1970s. Special attention is paid to
the revival of the historical and architectural environment of the city, among which the
Yelets shrine occupies a prominent place. The tasks of this study is to characterize the
project of landscaping of the then non-functioning Chernihiv Yeletskyi Monastery in
1972. An important issue is to determine the probable reasons of the lack of implementation
of the developed plans. In the article were used general scientific methods,
for example, the method of systematic approach, analysis and induction, as well as a
special-historical method of historical-genetic analysis were also used. The study is
based on the principles of historicism and objectivity. The scientific novelty of the
study lies in the coverage of one of the little-known pages of the history of the Chernihiv
Yeletskyi Monastery, in particular, the land improvement of the former monastery
in the 1970s, as well as its adaptation to a tourist object. Conclusions. After the
Second World War, Chernihiv began to rebuild. An important role in this problem
belonged to the architects who thought to harmoniously combine historical sites with
the renewed urban space. In the early 1970s, another landscaping project was developed
to improve the territory of the Chernihiv Yeletskyi Monastery, which aimed to
improve the preservation of its architectural monuments and create a favorable environment
for sightseeing. Unfortunately, these plans have not been fully implemented
for a number of reasons: the usage of monastery premises by various organizations,
the need for current repairs of monuments, the attention of local government and,
consequently, problems with financial resources for the development of infrastructure
in the city, etc. Today, from a practical point of view, such unrealized projects for the
improvement of a particular object can be useful in developing new plans for the
arrangement of a particular urban space.
