У статті здійснено аналіз лексикографічної репрезентації
лексеми «слово» і простежено вербалізацію наскрізного в
українській поезії ХІХ – ХХІ ст. мотиву СЛОВА в текстах
Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся,
М. Рильського, Ліни Костенко, М. Вінграновського. У кожного
із творців аналізованого поетичного дискурсу є характерні
асоціативні зв’язки лексеми слово в епітетно-метафоричних
висловленнях, які виявляють традиційне й оригінально-авторське
сприйняття слова як ознаки національної ідентичності та рефлексії
творчої особистості. Виокремлено психолінгвальне значення слова
як інструмента творення мовно-естетичних знаків культури,
акцентовано на єдності думки та емоцій, утілених у слові.
The ambiguity of the token word is evidenced by the explanatory
dictionaries of the Ukrainian language, as well as the linguistic and artistic
discourse of the XIX – XXI centuries. In the explanatory dictionary of
the Ukrainian language there is an unmotivated separation of lexical and
semantic variants, which are actually shades of one of the meanings of the
word. Instead, the dictionary does not capture the lexical-semantic variant
“instrument of linguistic creativity” actualized in artistic discourse.
Compared with the dictionary interpretation, poetic language more
widely represents lexical and semantic variants of the studied token:
as units of language structure (definition of a linguistic term), the main
means of national identity, manifestation of the spiritual life of the nation,
instrument of language creativity. The main attention is focused on the
functioning of the word in the lexical and associative relations of the word,
on its symbolization and the function of linguistic and aesthetic signs of
Ukrainian culture. Such signs are recorded in the works of T. Shevchenko,
P. Kulish, Lesya Ukrainka, Oleksandr Oles, M. Rylskyi, Lina Kostenko,
M. Vinhranovskyi.
The semantic-associative connections of the word token in texts of
different times reveal the specifics of civic and lyrical motives of the
author’s linguistic thinking. Poets turn to the word, talk to it, convey in
different modal assessments and their own emotional state, and symbolic
semantics of the token word aestheticized by the accumulated experience
of mankind. On the example of poetic texts of the XIX – XXI centuries.
the increase of semantics of anthropocentrism in signs of a polysemous
token word is traced.
The echo of generations is revealed on verbalized and preverbal
structures of the lexical-semantic variant “word as a tool of creativity”.
