Мета дослідження полягає у з’ясуванні питання взаємин політичних партій і
селянства в українських ґуберніях Російської імперії в кінці XIX – на початку XX ст. у контексті
селянської ментальності та соціальних практик. Методологія ґрунтується на принципах
історизму, об’єктивності, системності. Автори використовували методи інституційний і
структурно-функціонального аналізу, методологічні засади історії ментальності. Наукова
новизна. Охарактеризовано вплив соціоментальних та інституційних чинників на взаємини
політичних партій і селянства наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Висновки. Українське
селянство в епоху модернізації зазнавало змін, проте головною рисою його ментальності
залишався соціальний ідеал – праця на власній землі. Лише незначна частина селян були
членами та симпатиками політичних організацій і мали уявлення про їх програмні завдання
й діяльність. Згідно з патріархальним світоглядом, селяни пов’язували з «царем-батечком»
сподівання на справедливе розв’язання земельного питання. Його сприймали осібно від
представників вищих, центральних і місцевих державних установ, котрі уявлялися хліборобам
чужими та навіть ворожими їхнім інтересам. Органи виконавчої влади царизму переслідували
членів соціалістичних і ліберальних (до кадетів включно) організацій та лояльно ставилися
до праволіберальних і, особливо, консервативних союзів. Співробітники земських установ
були активістами ліберальних та, меншою мірою, соціалістичних політичних організацій. І
хоча земські діячі зробили чимало для розвитку місцевого господарства й культурно-освітньої
сфери, проте їхня діяльність залишалася багато у чому незрозумілою для неосвіченого
селянства, яке лише подеколи їх підтримувало. Одержавлена православна церква виступала
захисником самодержавства та всіляко вітала консервативно-монархічний рух. Утім серед
семінаристів, священиків траплялися прихильники соціалістичних і ліберальних ідей, які
працювали поміж сільських трударів. Вищі навчальні заклади традиційно були місцем
поширення соціалістичних та ліберальних уявлень, представники професорсько-викладацького
складу належали здебільшого до ліберальної кадетської партії, а студенти вступали переважно
до соціалістичних організацій. Ліберальна професура прагнула впливати на селянство через
органи преси, а студентство займалося аґітаційною діяльністю безпосередньо на селі. Загалом
лише незначна частина селян позитивно сприймала такі заходи.
The purpose of the study is to clarify the relationship between political parties and the
peasantry in the Ukrainian provinces of the Russian Empire in the late 19th – early 20th сenturies
in the context of the peasant mentality and social practices institutions of society. The methodology
is based on the principles of historicism, objectivity and systematics. The authors used the of
institutional and structural-functional analysis and methodological principles of the history of
mentality. Scientific novelty. Based on a wide range of sources, the influence of socio-mental and
institutional factors on the relationship between political parties and the peasantry in the late 19th –
early 20th сenturies was described. Conclusions. The Ukrainian peasantry underwent changes in the
era of modernization, but the main feature of its mentality remained the social ideal – work on their
own land. Only a small part of the farmers were members and supporters of political organizations
and had an idea of their program tasks and activities. According to the patriarchal system, the farmers
were hoping the “tsar-father” (“king-father”) will help to resolve the land question. The “tsar-father”
was perceived separately from representatives of higher, central and local government agencies.
The peasants considered the latter alien and even hostile to their interests. The executive branch of
tsarism persecuted members of socialist and liberal organizations and were loyal to right-liberal and
conservative unions. Zemstvo officials were activists of liberal and, to a lesser extent, socialist political
organizations. Zemstvo activists did much for the development of Ukrainian regions, but their
activities remained largely incomprehensible to the uneducated peasantry, which weakly supported
them. The state-owned Russian Orthodox Church defended the autocracy and supported the
conservative-monarchist movement in every possible way. However, among seminarians and priests
there were supporters of socialist and liberal ideas who worked among rural workers. Socialist and
liberal ideas were widespread in higher educational institutions; faculty members belonged mostly to
the liberal Constitutional Democratic Party and students mostly to socialist organizations. The liberal
professors sought to influence the peasantry through the press, and the students engaged in agitation
in the countryside. In general, only a small number of farmers were positive about such agitation.