У 1945 р. було створено Організацію Об’єднаних Націй – визнаний стабілізуючий чинник світового співтовариства, що стало одним із важливих наслідків завершення Другої світової
війни. 75-річна історія діяльності ООН є прикладом вирішення складних міжнародних суперечностей. Організація пережила класичну «холодну війну», хоча у цей час мала незначну ефективність діяльності. Робота ООН активізувалась після розпаду СРСР у короткий проміжок існування
однополярного світу з домінуванням США. Але сучасна криза системи міжнародних відносин
знову загострила проблему налагодження міжнародно-правових, політично-організаційних і
ментальних основ формування нового постмодерного укладу. Мета дослідження полягає у висвітленні тенденцій поглиблення кризи Організації Об’єднаних Націй в умовах ґлобальної «гібридної
війни» за перерозподіл ресурсів, влади й багатства між різними центрами багатополярної світу.
Методологія спирається на критичний історичний аналіз діяльності ґлобальної міжнародної інституції ООН, принципи історизму, системності. Наукова новизна полягає у виявленні ключових суперечностей формування постмодерної системи міжнародних відносин фактично за умов
ґлобальної «гібридної війни». Розмиваються локально-цивілізаційні, соціально-економічні,
ментальні характеристики однополярного світу. Утім ООН залишається важливим дипломатичним майданчиком взаємодії різних світових потуг. Це дає підстави апелювати до норм міжнародного права у процесі розв’язання міждержавних конфліктів. Висновки. Постмодерна система
міжнародних відносин є форматом складної взаємодії п’ятьох «світів»: Євроатлантичної ареалу,
Китаю, держав, що розвиваються, послаблених ґлобальною конкуренцією і країн, які втрачають
суб’єктність. Ліберальна ґлобалізація доповнюється ґлокалізацією. США й КНР конфліктують як
головні полюси сили нової багатополярної системи міжнародних відносин. Вашинґтон обрав
стратегію тривалого стримування Китаю. Пекін удається до асиметричної стратегії впливу на
США. Це протистояння намагається використати Російська Федерація. Збереження та посилення впливу Організації Об’єднаних Націй на світову політику необхідне для запобігання силових варіантів прискорення формування багатополярної системи міжнародних відносин та адекватного реагування на інші нові виклики й загрози, які становлять небезпеку для всього людства.
The history of the United Nations is an example of resolving complex international
conflicts. UN survives classic Cold War. After the collapse of USSR, the work of the UN intensified.
The crisis of the unipolar system of international relations has again exacerbated the problem of
establishing international legal, political, organizational and mental foundations for the formation
of a new postmodern system of international relations. The purpose of the study is to highlight
trends in the deepening crisis of the United Nations in the context of the global hybrid war for the
redistribution of resources, power and wealth between the various centers of the multipolar world.
The research methodology is based on a critical historical analysis of the global international UN
institution, the principles of historicism, systematization. The scientific novelty is to identify the
key contradictions in the formation of a postmodern system of international relations in fact in the
context of a global hybrid war. The local-civilization, socio-economic, and mental characteristics of
the unipolar system of international relations are eroding. Conclusions. The postmodern system
of international relations is a format of complex interaction of five worlds: the countries of the Euro-
Atlantic area, China, developing countries, weakened by global competition, countries that are losing
subjectivity. Liberal globalization is complemented by glocalization. The United States and China
are in conflict as the main poles of power in the new multipolar system of international relations.
Washington has chosen a strategy of long-term containment of China. Beijing is resorting to an
asymmetric strategy of influencing the United States. The preservation of the UN is necessary to
prevent the use of force to accelerate the formation of a multipolar system of international relations.