Мета дослідження – обґрунтувати тезу про важливе місце постаті й доробку М.Грушевського
в українській радянській історіографії, про його багатоаспектну в ній присутність, яка співіснувала із забороною та демонізацією. Таку рецепцію історика запропоновано називати «українською
радянською грушевськіаною». Методологія ґрунтується на методах історіографічного аналізу й синтезу. Наукова новизна полягає в порівнянні та узагальненні досвіду як офіційного (владного), так і
професійного контекстів сприйняття спадщини М.Грушевського за різних суспільно-політичних обставин радянської України. Показано, що попри неґативне офіційне ставлення до нього, його тексти й
концепції були розповсюдженими в ідейно відмінних середовищах українських радянських істориків
та суттєво впливали на радянське бачення українського минулого. Зроблено припущення про значну
роль, яку відіграла традиція «української радянської грушевськіани» у швидкому просуванні спадщини вченого в історичну науку незалежної України. Висновки. На фактологічному й концептуальному багажі текстів М.Грушевського українська радянська історіографія великою мірою вибудовувала власний наратив історії України та свою ідентичність. Для тієї ж порівняно незначної групи істориків
в УРСР, професійна тотожність яких не обмежувалася радянськими взірцями фахової поведінки, а то
й контрастувала з ними, учений був неоголошеним найбільшим науковим авторитетом. Потребують
доповнення міркування сучасних дослідників про те, що первинний інтерес до М.Грушевського з боку
українських істориків в умовах незалежності був викликаний новопосталими спонуками інтелектуального та суспільно-політичного штибу. У даному разі має йтися не тільки про злободенність, а і про континуум із попереднім, радянським, етапом історієписання в Україні.
The purpose of the research is to substantiate the important place of the figure and the
work of M.Hrushevskyi in Ukrainian Soviet historiography. It is about its multifaceted presence in it,
which miraculously coexisted with the ban and demonization. It is suggested to call such a reception of
M.Hrushevskyi "Ukrainian Soviet Hrushevskiana". The research methodology is based on the methods
of historiographic analysis and synthesis. The scientific novelty is to compare and summarize the
experience of both official (imperious) and professional contexts of perception of M.Hrushevskyi’s
heritage in different socio-political circumstances of the existence of Soviet Ukraine. It is shown that
despite the negative official attitude to the scientist, his texts and concepts were disseminated in
ideologically diverse environments of Ukrainian Soviet historians and significantly influenced the
Soviet vision of the Ukrainian past. An assumption has been made about the significant role played
by the tradition of the "Ukrainian Soviet Hrushevskiana" in the rapid advancement of the scientist's
heritage in the historical science of independent Ukraine. Conclusions. On the factual and conceptual
baggage of M.Hrushevskyi’s texts, Ukrainian Soviet historiography has largely constructed its own
narrative of Ukraine’s history and its identity. For the same relatively small group of historians in the
UkrSSR, whose professional identity was not confined to Soviet models of professional behavior, but
even contrasted with them, the scientist was the undisputed greatest scientific authority. It is necessary
to supplement the reasoning of modern researchers that the primary interest in M.Hrushevskyi by
Ukrainian historians in the conditions of independence of Ukraine was caused by new socio-political
and intellectual tasks. In this case we should not only talk about the urgent needs, but also about the
continuum with the previous, Soviet, stage of history writing in Ukraine.
