Метою дослідження є введення в науковий обіг та формальний
аналіз останнього заповіту руського воєводи Костянтина Вишневецького (помер 1641 р.), представника відомого й заможного волинського князівського
роду. Положення цього тестаменту спричинили скликання спеціальної сенаторської наради при королівському дворі, у результаті якої окремі передсмертні розпорядження князя було визнано протиправними. Це стало унікальним випадком у відносинах між українськими маґнатами та монархом Речі Посполитої. Дотепер зміст останньої волі К.Вишневецького був відомий
історикам лише в переказі, навіть існували припущення щодо фальсифікації
заповіту, що й обумовлює наукову новизну його публікації. Застосування методики дипломатичного аналізу, що полягає в текстуальній деконструкції
та виділенні типових для ранньомодерних тестаментів клаузул, дозволяє підтвердити автентичність заповіту К.Вишневецького. Висновки. Форма і внутрішня будова документа типові для тогочасних маґнатських і шляхетських
тестаментів, порядок диспозицій можна вважати взірцевим, натомість
мотивація укладення князем акта останньої волі дещо відрізнялася від спонук, характерних для тодішніх заповідачів. Хоча К.Вишневецький призначив кошти на порятунок душі та визначив місце поховання свого тіла, загалом
тестатор не проявив себе надміру побожною людиною, також не прагнув досконало впорядкувати свої майнові справи чи запобігти можливим конфліктам навколо його спадку. Вочевидь провідною метою фінальної волі старого
князя, дещо дезорієнтованого несподіваною смертю останнього сина, стало
прагнення забезпечити майбутнє (добробут, майно, освіту, виховання) для
внуків й онучок – своїх нащадків по чоловічих лініях. Утілення цього заповідач убачав у призначенні надійних опікунів для малолітніх Вишневецьких із числа кровних і посвоячених родичів, проте саме ця його тестаментова диспозиція, як показали події найближчих місяців, стала нереальною до виконання та навіть призвела до того, що підваженою виявилася правомірність самого заповіту.
The article aims to introduce into the scientific circulation and to do a
formal analysis of the last will of the Ruthenian governor Kostіantyn Vyshnevets -
kyi (died in 1641), who was a representative of the well-known and prosperous
Volyn princely family. Some statements of this testament prompted the convening
of a special senatorial meeting at the royal court, as a result of which specific death
orders of the prince were declared illegal: this consequence became a unique case in
relations between the Ukrainian princes and the monarch of the Polish-Lithuanian
Commonwealth. Up till now, the content of K.Vyshnevetskyi’s last will was known to
historians only in translation. There were even some assumptions about its evident
falsification. Therefore its publication and analysis is a scientific novelty. The proper
application of the diplomatic analysis, which consists of the textual deconstruction
and isolation of clauses typical for the early-modern texts, allows us to confirm the
authenticity of K.Vyshnevetskyi’s testament. Conclusions. The form and internal
structure of K.Vyshnevetskyi’s testament are typical for the magnate and noblemen
testaments of that time; the order of testamentary dispositions can be considered exemplary.
K.Vyshnevetskyi assigned funds for the salvation of his soul and determined
the burial place of his body. However, the tester did not approve himself neither an
overly pious man, nor did he seek to perfect his property affairs or to prevent possible
conflicts over his inheritance. The principal purpose of the last will of the old prince,
somewhat disoriented by the sudden death of his last son, was the desire to secure the
future (i.e. welfare, property, education, and upbringing) for the grandchildren and
grandchildren – their offspring of the male line. The embodiment of this testament
was the appointment of reliable guardians for the juniors of Vyshnevetskyi among
his blood and adopted relatives. However, it was his testamentary disposition, as the
events of the coming months proved, that it was unrealistic to fulfill and even led to self-righteousness.
