Висвітлюються знакові трансформації соціогуманітарного знання ХХ ст.,
метафорично означені як «великі повороти» – неокантіанство, соціологізація
історії, феноменологія, антропологічний і лінґвістичний повороти. Розглядається сприйняття, засвоєння й адаптація кардинальних метаморфоз знання в дослідницьких практиках і концептуальних пропозиціях українських істориків.
Відзначається, що поширення таких термінологічних новотворів пов’язано зі
зростаючою вестернізацією наукової мови, зокрема на теренах соціогуманітаристики другої половини ХХ ст. Висловлюється думка, що вживання терміна «поворот» для конструювання й репрезентації історії історієписання ґенерує як
певні можливості, так й інструментальні проблеми, зокрема потребує ранжування, принаймні співвідношення різних «поворотів». Наголошується, що кожен із «великих поворотів» спричинив важливі зміни в мисленні істориків, як-от
ініціював засвоєння й адаптацію інших концептуальних пропозицій, пізнавальних взірців, дослідницьких стратегій та інструментів. Зауважується, що діапазон, обсяг і темпоральний проміжок сприйняття новацій і запитів, продукованих «великими поворотами», були вкрай нерівними, вибірковими, тривалими. На прикладі циркуляції ідей і концептів неоромантизму в українському
історієписанні ХХ ст. показується, що рецепція «великих поворотів», передусім
неокантіанства, суттєво відрізнялася від їх сприйняття на культурному полі
російської історіографії. Підкреслюється, що побутування неоромантизму в
українській історіографії ХХ ст. пов’язано з травматичною спадщиною та розмаїтими, довгочасними спробами її осмислення й поборення. Обстоюється теза, що кожен «поворот» варто розглядати як новий уявний горизонт можливостей
і перспектив, котрий продукує як хвилю пізнавальних новацій та креативних
експериментів, так і очевидних викликів, загроз для певної фахової спільноти.
This article lightens up the symbolic transformations of socio-humanitarian
knowledge of the 20th century, metaphorically described as “great turns” – neokantianism,
sociologization history, phenomenology, anthropological and linguistic
turns. Author considered the perception, assimilation and adaptation of the cardinal
metamorphosis of knowledge in research practices and conceptual offers of Ukrainian
historians. Also, it is noted that the spread of such terminological innovations
associated with the growing Westernization of the scientific language, in particular, in
the fields of sociohumanitaristics of the second half of the 20th century. The thought is
expound that the usege of the term “turn” for designing and representing of the history
of history writing generates both certain possibilities and instrumental problems, in
particular, requires a ranking, at least the ratio of different “turns”. Author noted
that each of the “great turns” caused important changes in the historian’s thinking,
such as initiating the assimilation and adaptation of other conceptual proposals,
cognitive patterns, research strategies and instruments. In addition, in the article
noted that the existence of neo-romanticism in the Ukrainian historiography of the
20th century is associated with traumatic heritage and diverse, long-term attempts to
comprehend and bind it.
