Більшість сучасних дослідників розглядають боротьбу за галицькі та волинські
землі в середині – другій половині XIV століття як боротьбу між Польщею, Угорщиною,
Литвою та Золотою Ордою. При цьому не звертається увага на те, що у 1340 р.
литовського князя Любарта-Дмитра Гедиміновича відразу ж визнали сюзереном королівства
Русі волинська і галицька еліти та хан Золотої Орди Узбек, чия військова дала
змогу витіснити польські війська короля Казимира ІІІ і зупинити наступ угорських
військ. І далі до самої смерті у 1383 р. князь Любарт-Дмитро Гедимінович послідовно
боровся проти польської та угорської експансії за повне звільнення усіх земель
королівства Русі. Без легітимних прав на спадщину Романовичів це було би неможливо.
Стаття присвячена аналізу цих прав і їх вагомості у порівнянні з іншими претендентами.
У дослідженні ще раз докладно розібрано інформацію пом’яників, які впровадив
до наукового вжитку львівський історик Ігор Мицько, частина висновків якого
викликала певні застереження, а також інші аргументи, що випливають із джерел,
на тлі практики успадкування престолів у Рюриковичів та середньовічній Європі.
Most modern researchers examine a fight
for Galychyna and Volyn’ earths in a middle
– second half of 14 age as a fight between
Poland, Hungary, Lithuania and Gold Horde. Thus attention does not apply on that in 1340
the Lithuanian prince Lubart-Dymitr Gedyminovych was at once acknowiedged the suzerain
of kingdom of Rus’ by the Volhyn’ and Galyczyna elitesand khan of Gold Horde by Uzbek,
whose military help allowed to force out the Polish troops of king Kazimir III and to stop
the offensive of the Hungarian troops. And farther do death in 1383 a prince Lubart-Dymitr
Gedyminovych was consistently striven against Polish and Hungarian expansion for complete
liberation of all earths of kingdom of Rus’. Without legitimate rights it would be impossible on
the inheritance of Romanovichs. The article is devoted the analyses
of these rights and their ponderability in comparing to other applicants.
In research information of mention documents is thoroughly taken apart once again entered in
a scientific appeal Lviv a historian Ihor Myc’ko, part of conclusions of which caused the certain
warrings, and also other arguments which swim out from sources, on a background practice of
inheritance of thrones in Rurikovichs and medieval Europe.
