Творчість Олеся Ульяненка, 10 річниця смерті якого минула 17 серпня 2020 р.,
і за життя митця завжди провокувала неоднозначні критичні рефлексії. Відтак
мета статті полягає у пошуках відповіді на просте, але водночас надзвичайно
важливе питання про естетичний зміст останнього і незавершеного роману
Олеся Ульяненка під назвою «Пророк», який, відповідно до назви і традиційних
підходів, критики розглядали в ригористично-моралізаторському контексті. На
противагу таким підходам, пропонована розвідка будується на розробленому
та апробованому у тракті докторських і постдокторських студій тілесно-міметичному методі аналізу художніх творів, зміст якого обґрунтовано на основі поняття «тілесний міметизм» і який полягає у тому, що літературні
тексти передусім досліджують з огляду на їхню тілесну детермінованість.
Внаслідок цього вперше в українському літературознавстві інтерпретація
вкрай суперечливої творчості письменника дозволила дійти висновків, за якими
апокаліптична, буцімто, проблематика заперечується застосуванням стратегій
іронії та епатажу, і тому образ повішеної на дереві жінки, якій зрізаною з її
сідниць шкірою зашили очі і рот, не лише символізує деперсоніфіковану чи навіть
деантропологізовану особистість, а й водночас становить спробу дискурсивного
подолання через іронічно описану епатажну ситуацію того невимовного жаху,
що просто не може бути подоланим у будь-який інший спосіб. Натомість, у цілому зміст проаналізованого уривку роману полягає в тому, що, попри звично жахливий дискурс, репрезентований у цьому творі, письменницька стратегія змінюється остаточно, і, замість похмурого художнього споглядання за жахливим світом та дискурсивної прі із жахіттями оточуючого соціуму,
реципієнту пропонують не обурення, гнів і заперечення оного, а іронічне грайливо-епатажне «простопророкування» з цього приводу.
The literary works of Oles Ulianenko, whose 10th death anniversary was on 10
September 2020, provoked ambiguous critical reflections even during his lifetime. The
aim of the article is to find the answer to a very simple but at the same time quite important
question about the esthetic content of the last unfinished novel by Oles Ulianenko
«The prophet», which according to its title and traditional approaches was analyzed
by critics in rigorist-moralizing context. In contrast to such approaches, the suggested
research is built on the designed and approved by doctoral and postdoctoral studies
corporal-mimetic method to analyze fiction, the essence of which is justified by the
notion «corporal mimetism» meaning that, in the first place, any literary text is interpreted
considering its corporal determination. Consequently, for the first time in the
Ukrainian study of literature, the interpretation of extremely contradictory works of the
writer has allowed to make the conclusions that the seemingly apocalyptic problematics
of the novel is controverted by applying the strategy of irony and epatage; therefore
the image of the woman hanged on the tree, with her eyes and mouth sewn with the skin
that was cut off her buttocks, does not only symbolize a depersonalized or even deantropologized personality but also suggests a discourse attempt to overcome that unspeakable horror by depicting the epatage situation in an ironical way; the horror which
cannot be overcome in any other way. Contrariwise, the content of the analyzed extract
of the literary work in general is that, despite the dreadful discourse represented in the
novel the writer’s strategy changes completely and instead of gloomy artistic observing
the frightful world and playing with horrors of the surrounding society, the recipient is
offered neither indignation nor anger or even denying the latter, but an ironic playfulepatage «blah-blah-prophesying» on the matter.
