Лейпцизький диспут 1519 р., учасниками якого були видатні теологи Мартин
Лютер, Андреас Карлштадт, Йоганн Екк, мав значний вплив на розвиток реформаційного руху в Німеччині та інших європейських країнах. Дослідники цієї великої історичної події зосереджують увагу головним чином на вивченні перебігу
подій, з'ясуванні змісту дискусії. У статті досліджено «людський» вимір диспуту – спроби нюрнберзького гуманіста Христофа Шерля за допомогою дружби примирити учасників теологічного протистояння й спрямувати їхні зусилля
в річище поміркованої реформи теології та церкви. У такий спосіб він намагався відвести загрозу масштабного релігійного й церковного розколу, гострого та
тривалого громадянського протистояння. Стратегія дружби Шерля визначається його гуманістичними поглядами, на основі яких він намагався сформувати й підтримувати широке коло інтелектуалів, противників ортодоксальної схоластичної теології. Його зусилля зі створення гуманістичної спільноти (respublica literara) передбачало наявність однодумців і друзів у різних центрах та інституціях Німеччини, які мали вплив на формування суспільної та релігійної думки. Така
спільнота з її потужним просвітницьким та інтелектуальним потенціалом, на
переконання Шерля, мала провести оновлення теології та на її основі забезпечити проведення реформ. Важливу роль у цьому процесі він відводив нюрнберзькому гуманістичному товариству, теологам Віттенберзького університету на чолі з
Лютером. За його участі склалися дружні стосунки між Лютером, Карлштадтом та професором Інгольштадтського університету Екком. У період підготовки та проведення диспуту гуманістична дружба, що склалася за посередництва
Шерля між ними, стає заручником теології. Спроби гуманіста схилити Екка до
союзу з «віттенберзькими друзями» виявилися невдалими. Гуманістична риторика, запевнення у дружбі та братерстві певний час виступали фасадом, який прикривав глибокі теологічні розбіжності. Диспут руйнує дружні відносини його
учасників, які надалі декларують принцип верховенства віри над особистісними зв'язками та взаєминами. За умов подальшого релігійного й політичного розколу нюрнберзький гуманіст докладав зусиль до консолідації сил прихильників поміркованої реформи.
The Leipzig Debate of 1519, which was attended by prominent theologians Martin
Luther, Andreas Karlstadt, Johann Eck, had a significant influence on the development of
the Reformation movement in Germany and other European countries. The researchers
of this great historical event focus mainly on studying the course of events, clarifying the
positions of its participants. The article examines the «human» dimension of the Debate –
attempts by the Nuremberg humanist Christoph Scheurl to reconcile the participants in
the theological confrontation through friendship and direct their efforts to a stream of
moderate theology and church reform. In this way, he tried to address the threat of largescale
religious and church divisions, a sharp and prolonged civil confrontation. The
strategy of Scheurl’s friendship is determined by his humanistic views, on the basis of
which he tried to form and support a wide range of intellectuals, opponents of orthodox
scholastic theology. His efforts to create a humanitarian community (respublica literara)
included the presence of like-minded people and friends in various centers and institutions
of Germany that had an impact on the formation of social and religious thought. Such a
community with its powerful educational and intellectual potential, according to Scheurl,
was supposed to update theology and, on its basis, ensure the implementation of reforms.
An important role in this process he assigned to the Nuremberg Humanist Society, the
theologians of the Wittenberg University, headed by Luther. Through his participation, a
friendly relationship has developed between Luther, Karlstadt and professor at Ingolstadt
University Eck. During the preparation and conduct of the controversy, the humanist
friendship formed by Scheurl’s mediation between them becomes a hostage to theology.
Attempts by the humanist to persuade Eck to unite with the «Wittenberg friends» were
unsuccessful. Humanist rhetoric, assurances of friendship and fraternity for some time
served as a facade that covered deep theological disagreements. The Debate destroys
the friendly relations of its participants, which in the future declare the principle of
the supremacy of belief over personal relationships and other connections. Under the
conditions of further religious and political split, the Nuremberg humanist made efforts
to consolidate the forces of supporters of moderate reform.