Анотація:
Усебічно висвітлено рецепцію Шевченкового феномена в усій творчості українського поета, літературознавця і публіциста Євгена Маланюка (1897–1968). Докладно простежено поетичний інтертекст (епіграфи, згадки, символічні образи, аплікації, асоціативні зв’язки, ремінісценції, алюзії, мотиви, продовження сатиричної, інвективної, міфотворчої та екзистенційноліричної традицій), оригінальне розуміння Шевченка як “діонісійського” вияву української душі, створення віршованого портрета поета. Розкрито проблематику шевченкознавчих роздумів Маланюка (у спеціальних статтях, рецензіях, принагідно в інших працях): обґрунтування «національного підходу до національного генія» та відхилення “формальної методи”; роль і значення Шевченка для України, його боротьба проти комплексу малоросійства, ставлення до Росії; порівняння Шевченка з Гоголем, Міцкевичем і Пушкіним, творчий метод (поєднання романтизму з класицизмом і реалізмом); загадка Шевченкової особистості, “відбронзовування” канонічної ікони “кобзаря Тараса”, “бунти проти Шевченка”, полеміка з народниками і М. Драгомановим; шевченківські традиції в українській поезії ХХ ст.; російські переклади Шевченкових творів.