Боротьба за історичну спадщину Київської Русі активно використовується в інформаційній війні Росії проти України. Сучасні російські
історики, заперечуючи сам факт існування української нації та її державності, наслідують імперську історичну схему М. Карамзіна, у якій
Руська держава (Київська Русь) виступає невід’ємною частиною історії
Росії. Для обґрунтування більш ніж сумнівних історичних прав Росії на
спадщину Русі вони використовують літописну легенду про «прикликання
варягів» і створену на її основі норманську теорію. Згідно з нею Русь
заснували скандинави у 862 р., а її перший центр розташовувався на півночі Східної Європи — в басейні Волхова (версія Ладозького каганату). Цю теорію, що була створена у ХVІІ шведськими істориками для легітимізації шведської експансії на південно східному узбережжі Балтики, пізніше розвивали їхні німецькі колеги для обґрунтування споконвічного
культуртрегерства германців на теренах Східної Європи. Отже, від самого
початку норманізм являє не так наукову, як політичну доктрину. Історичну схему історії Росії М. Карамзіна і норманську теорію, як її
складову, свого часу аргументовано критикував М. Грушевський. Він відстоював концепцію Руської середньовічної імперії з центром у Києві. На думку вченого, Ростово Суздальська земля, на якій згодом почала формуватися Московська держава (Росія), була однією із приєднаних київськими князями колоніальних провінцій. Український історик доводив
наукову неспроможність версії про шведське походження назви «русь», про
заснування Русі і правлячої династії літописним Рюриком. Сьогодні наукову доказовість цих аргументів ставлять під сумнів навіть самі норманісти. Ґрунтовної критики також зазнає оновлена колонізаційна версія
норманської теорії, створена у ХХ ст. шведськими археологами Т. Арне і Х. Арбманом. Як визнають провідні представники сучасного норманізму, зокрема англійські дослідники П. Сойер і Г. Джонс, археологічні джерела і
дані топоніміки не дають жодних доказів масштабної скандинавської колонізації Східної Європи.
Аналіз зарубіжних джерел — арабських, візантійських та західноєвропейських дає підстави для висновку про існування Руської держави уже
наприкінці VІІІ — на початку ІХ ст. тобто за півстоліття до прикликання
легендарного Рюрика. Особливо вагомим доказом є свідчення єпископа Пруденція — автора Бертинської хроніки. За його інформацією, у 838–839 рр. посольство від «народу рос», правитель якого іменувався імпертором (означений тюркським титулом хакан), приймали візантійський
імператор Теофіл і імператор франків Людовик Благочестивий.
Борьба за историческое наследие Киевской Руси активно
используется в информационной войне России против Украины.
Современные российские историки, отрицая сам факт существования
украинской нации и ее государственности, наследуют имперскую историческую схему Н. Карамзина, в которой Русское государство (Киевская
Русь) выступает неотъемлемой частью истории России. Для обоснования более чем сомнительных прав России на наследие Руси они используют
летописную легенду «о призвании варягов» и созданную на ее основе норманскую теорию. Согласно с ней Русь основали скандинавы в 862 г., а
ее первый центр размещался на севере Восточной Европы (версия
Ладожского каганата). Эту теорию, созданную в ХVІІ в. шведскими историками для легитимизации шведской экспансии на юго восточном побережье Балтики, позже развивали их немецкие коллеги для обоснования испоконвечного культуртрегерства германцев на землях Восточной
Европы. То есть, с самого начала норманизм являл не столько научную,
сколько политическую доктрину. Историческую схему Н. Карамзина и норманскую теорию, как ее
составляющую, в свое время аргументировано критиковал М. Грушевский. Он отстаивал концепцию Русской средневековой империи з центром в
Киеве. По мнению ученого, Ростово-Суздальская земля, в которой позже начало формироваться Московское государство (Россия), являлась одной из колониальных провинций, присоединенных киевскими князьями. Украинский историк доказывал научную несостоятельность версии о
шведском происхождении названия «русь» и обосновании Руси и правящей династии летописным Рюриком. Сегодня в научной доказательности этих
аргументов сомневаются даже сами норманисты. Основательной критике
поддается также обновленная колонизационная версия норманской теории, созданная в ХХ веке шведскими археологами Т. Арне и Х. Арбманом.
Как признают ведущие представители современного норманизма, в частности английские исследователи П. Сойер и Г. Джонс, археологические
источники и данные топонимики не дают никаких доказательств масштабной скандинавской колонизации Восточной Европы.
Анализ зарубежных источников — арабских, византийских и западноевропейских дает основание для вывода о существовании Русского государства уже в конце VІІІ — начале ІХ в., то есть за полвека до призвания
легендарного Рюрика. Особенно важным доказательством является свидетельство епископа Пруденция — автора Бертинской хроники. Согласно его
информации, в 838–839 гг. послов «от народа рос», правитель которого именовался императором (обозначен тюркским титулом хакан) принимали
византийский император Теофил и император франков Людовик Благочестивый.
The struggle for the historical heritage of Kyivan
Ruthenia is actively used in the Russian information war against Ukraine.
Contemporary Russian historians, denying the very existence of the Ukrainian
nation and its statehood, emulate the imperial historical scheme of
M. Karamzin, in which the Ruthenian state (Kyivan Ruthenia) acts as an
integral part of Russian history. To substantiate more than doubtful historical
rights of Russia to the Ruthenian legacy, they use the chronicle legend of the
«calling of the Vikings» to create the Norman theory. According to it, the
Scandinavians founded Ruthenian state in 862, and its first center was located
in the north of Eastern Europe — in the Volkhov basin (version of the Ladoga
Khanate). This theory, which was set up by the Swedish historians at the XVII
century in order to legitimize Swedish expansion on the southeast coast of the
Baltic, was later picked up by their German colleagues to justify the German old
cultural regency in Eastern Europe. Consequently, from the very beginning,
Normanism is political political doctrine than a scientific theory.
M. Hrushevsky criticized the historical scheme of the history of Russia by
M. Karamzin and the Norman theory, as its component. He defended the
concept of the Ruthenian medieval empire with its center in Kyiv. According to
the researchers, the Rostov-Suzdal land, on which the Moscow State (Russia)
subsequently began to form, was one of the colonial provinces annexed by the
Kyivan princes. The Ukrainian historian has proved the scientific insolvency of
the version of the Swedish origin of the name «Ruthenia», the founding of Ruthenia and its ruling dynasty by the prince Ruryk mentioned in chronicles. Today, the scientific evidence of these arguments is questioned even by the Normanists themselves. A thorough critique is also directed towards an updated colonial version of the Norman theory, created in the twentieth century
by Swedish archeologists T. Arne and H. Arbmann. According to the leading representatives of modern Normanism, including British researchers P. Soyer and Gwyn Jones, archaeological sources and toponymic data do not provide
any evidence of the large scale Scandinavian colonization of Eastern Europe.
An analysis of foreign sources including Arab, Byzantine and Western European ones, gives grounds for the conclusion that the Ruthenian state existed at the end of the VIII century and at the beginning of the IX century
meaning half a century before the calling of the legendary Ruryk. Particularly significant evidence is the testimony of Bishop Prudencius — the author of the Bertin Chronicle. According to him, in 838–839, the delegation from the «Ros
people», whose ruler was called the emperor (designated by Turkic title Khakan), was accepted by the Byzantine emperor Theophilus and the emperor of the Franks, Louis the Pious.
