У статті розглянуто інтенціональність літературного твору як мотивоване конституювання
всього, що постає в художній свідомості, – предметності, явищ, цілого художнього світу.
Особливу увагу приділено модусу інтенціональності, що постає мотиваційним чинником
спрямування свідомості автора і його потенційного реципієнта, а також фактором конституювання
поетичного універсуму. На матеріалі творів В. Стуса, які зіставляються з поезіями Р.-М. Рільке і
Б. Пастернака, розкривається сутність модусу “бентежності, що вивищує” (об’єктом вивищення
постають погляд, позиція, дія тощо). Він визначає як звернення до певної теми чи проблематики
(головно катастрофічної), так і, зрештою, як синтез аксіологічно значущої відповіді на виклики
катастрофічності буття. Так простежується здійснення ціннісного синтезу в катастрофічному
контексті.
The article deals with intentionality of a literary work as a motivated establishment of everything
that emerges in the artistic consciousness, including objectivity, phenomena and artistic world as a
whole. Particular attention is paid to the modus of intentionality, which is a motivating factor that directs
author’s and a potential recipient’s consciousnesses. This modus is also a factor of establishing the
poetic universe. The essence of the “embarrassment that exalts” modus (opinion, position, action,
etc. are subjected to exaltation) is revealed in V. Stus’ works compared with the poetry of R.M. Rilke
and B. Pasternak. It defines adherence to a certain topic or issue (mainly catastrophic) as well as
synthesis of axiologically meaningful response to the challenges of the catastrophic existence. Thus
the realization of value synthesis in the catastrophic context may be observed.
В статье рассматривается интенциональность
литературного произведения как мотивированное
конституирование всего, что предстает в художественном сознании – предметности, явлений,
целого художественного мира. Особое внимание
уделяется модусу интенциональности, который является
мотивирующим фактором направления сознания
автора и его потенциального реципиента, а также
фактором конституирования поэтического универсума.
На материале произведений В. Стуса, которые соотносятся
со стихами Р.-М. Рильке и Б. Пастернака, раскрывается
сущность модуса “бентежності, що вивищує” (объектом
возвышения служат взгляд, позиция, действие и т. д.). Он
обусловливает как обращение к определенной теме или
проблематике (главным образом катастрофичной), так и,
в конце концов, синтез аксиологически значимого ответа
на вызовы катастрофичности бытия. Таким образом
прослеживается осуществление ценностного синтеза в
катастрофичном контексте.
