У статті заперечено спробу О. Вареника реанімувати висунуту М. Шагінян 1941 р. у книжці
“Шевченко” гіпотезу про те, що адресаткою передсмертного Шевченкового вірша “Чи не покинуть
нам, небого…” була реальна особа – остання (уже після Л. Полусмак) любов поета. Аналіз
тематично-образного та стилістичного комплексу вірша засвідчує, що суб’єктом звернення
в ньому (як і в кількох інших Шевченкових творах) є Муза-поезія (це завважили вже перші
публікатори вірша). Висловлено сумнів щодо реальності знайомства та взаємин між Шевченком
та Анною Шариковою.
The authors reject O. Varenyk’s attempt to revive the hypothesis of the 1941 M. Shaginyan’s
book “Shevchenko” assuming that the addressee of Shevchenko’s last poem “Chy ne pokynut’
nam neboho…” was a real person, the last poet’s love (the one after L. Polusmak). The analysis
of thematic and stylistic complex of the poem shows that the subject of the appeal (as in several
other works by Shevchenko) was the Muse of Poetry. It was observed still by first publishers of
the poem. While the fact of any familiarity between T. Shevchenko and Anna Sharikova seems
doubtful.
В статье отрицается попытка О. Вареника реанимировать
выдвинутую М. Шагинян в 1941 г. в книге “Шевченко” гипотезу
о том, что адресаткой предсмертного Шевченковского
стихотворения “Чи не покинуть нам, небого…” была реальная
личность – последняя (уже после Л.Полусмак) любовь поэта.
Анализ образно-тематического и стилистического комплекса
стихотворения свидетельствует, что субъектом обращения в
нем (как и в нескольких других произведениях) является Муза-
поэзия (это отметили уже первые публикаторы стихотворения).
Высказано сомнение относительно реальности знакомства и
отношений между Шевченко и Анной Шариковой.
