Стаття має предметом аналізу неоміфологічні концепції постаті й поезії Т. Шевченка в
дослідницькій практиці 1990-х рр. Ідеться про культурологічну концепцію постаті письменника
в її діахронному і синхронному аспектах, а також про комунікативну концепцію, реалізовану у
творчості митця завдяки комплексу деяких авторських образів, кожен з яких зображений у двох
іпостасях – як персонаж і як голос. Міфологізація поезії Шевченка полягає у виокремленні в
міфосвіті його доробку трьох символічно-образних світів. Це етноміфологічний космос України,
національний та соціальний міфи.
The paper analyzes neomythological concepts of Taras Shevchenko’s figure and poetry
in research works of the 1990s. It deals with the cultural concept of the writer’s figure on
synchronic and diachronic levels, as well as with the communicative concept of his oeuvre
brought about in some of his central characters, each of them being both a personage and a
separate “voice”. The mythologization tendency peculiar of Shevchenko’s works concerns three
symbolic spaces, i.e., the ethnomythological cosmos of Ukraine, the national and the social
myths.
Статья имеет предметом анализа неомифологические
концепции личности и поэзии Т. Шевченко в исследовательской
практике 1990-х гг. Речь идет о культурологической концепции
личности писателя в ее диахронном и синхронном аспектах,
а также о коммуникативной концепции, реализованной в
творчестве художника благодаря комплексу определенных
авторских образов, каждый из которых изображен в двух
ипостасях – как персонаж и как голос. Мифологизация поэзии
Шевченко заключается в выделении в мифомире его наследия
трех символически-образных миров. Это этномифологический
космос Украины, национальный и социальный мифы.