Ліричний дискурс гніву та каяття. Вірш Т. Шевченка "Чи то недоля та неволя...": спроба "повільного (пере)прочитання"

Abstract

Шевченків вірш автор студії розглядає у двох ракурсах: а) як твір, тобто художній феномен, що в ньому втілені мистецькі та телеологічні інтенції поета, причім герменевтична інтерпретація здійснюється діахронічно, методом “повільного читання”, через пофрагментний аналіз розгортання ліричного дискурсу, і b) як поетична структура, “текст”, тобто виявнена на синхронічному рівні система сиґнітивних засобів і форм авторського поетичного “висловлювання”.

The poem by Taras Shevchenko is dealt with in two aspects: a) as a work of art, i.e. an artistic phenomenon which explicates aesthetic and theleological intentions of the writer and thus must be interpreted diachronically, that is, by way of close reading of each fragment of lyrical discourse, and b) as a poetic structure, “text”, i.e. the synchronic system of signification forms of the author’s poetic utterance.

Стихотворение рассматривается в двух ракурсах: а) как произведение, феномен искусства, воплотивший эстетические и телеол огические интенции поэта, причём герменевтическая интерпретация осуществляется диахронически, методом “медленного чтения”, пофрагментного анализа развёртывания лирического дискурса, и b) как художественная структура, “текст”, то есть выявленная на синхроническом уровне система сигнитивных форм авторського поэтического “высказывания”.