We studied effects of restraint-induced stress and morphine co-administration within the
prenatal period and of re-exposure to stress at the end of infancy on the body mass and
pentylenetetrazol-induced epileptic manifestations in rats. Pregnant rats were divided into
six groups (control, restraint-stressed, saline, morphine, stress+saline, and stress+morphine).
In the stressed groups, pregnant rats were subjected to restraint stressing twice per day for
three consecutive days (starting on pregnancy day 15). Rats in saline and morphine groups received saline and morphine subcutaneously at the same days. In the morphine/saline+stressed
groups, rats were exposed to stress and received morphine/saline simultaneously. Control
rats were left intact. The pups were weighed at postnatal days (PD) 1, 15, and 22. On P22,
half of the pups were re-exposed to stress; then, pentylenetetrazol (PTZ)-induced seizures
were recorded. The offspring body mass was significantly smaller in stressed, morphine, and
stressed+morphine groups compared to the control. The time to onset of the first tonico-clonic seizure was shorter, while the duration and number of tonico-clonic attacks were greater
significantly in the stressed+morphine group compared to other groups. Re-exposure to stress
decreased the number of clonic seizures. The number of leg-opening and tail rigidity episodes
were smaller in female offspring compared to male ones. Co-administration of restraint stress
and morphine within the prenatal period reduces the offspring body mass and increases the
seizure vulnerability more severely compared to the respective individual effects In addition,
prenatal stress exerts stronger effects on the neural development and epileptic behaviors of
the offspring than postnatal stress.
Ми досліджували на щурах впливи пренатально індукованого іммобілізаційного стресу, який комбінували з уведенням
морфіну, а також повторного стресування щурів-нащадків
наприкінці «періоду дитинства» на прояви індукованої пентилентетразолом (ПТЗ) епілептиформної активності у цих
нащадків. Вагітні самиці щурів були розділені на шість груп
(контроль, стресовані іммобілізацією, з уведенням фізіологічного розчину – ФР, з уведенням морфіну, стресовані+ФР
та стресовані+морфін). Вагітні самиці стресованої групи
були піддані сеансам іммобілізаційного стресування двічі за день протягом трьох послідовних днів (починаючи з
15-го дня вагітності). Щуриці груп ФР та «морфін» отримували відповідні підшкірні ін’єкції протягом тих самих
трьох діб. У групах «морфін/ФР+стрес» щури піддавалися
комбінації стресування та відповідних ін’єкцій; контрольні
щури залишалися інтактними. Народжені щурята зважувались у постнатальні дні ПД, 1, 15 та 22. У ПД 22 половину щурят піддавали повторному стресуванню. Після цього в усіх нащадків реєстрували епілептиформну судомну
активність, індуковану введенням ПТЗ. Маса тіла щурят
стресованої, «морфінової» груп та групи «стрес+морфін»
була вірогідно нижчою, ніж у щурят контрольної групи.
Час до проявів першої тоніко-клонічної судоми у тварин
групи «стрес+морфін» був вірогідно коротшим, ніж в інших групах. Тривалість та кількість тоніко-клонічних нападів у згаданій вище групі («стрес+морфін») були вірогідно
більшими. Повторне постнатальне стресування призводило до зменшення кількості клонічних судом. Отже, комбінація пренатального іммобілізаційного стресу та введення
морфіну викликає зменшення маси тіла та підвищення чутливості до судомної активності, і ці ефекти сильніші, ніж
впливи вказаних факторів поодинці. Окрім того, пренатальний стрес спричинює сильніші впливи на розвиток нервової системи та прояви епілептиформної активності у нащадків, аніж постнатальний стрес.
