У статті йдеться про формування у класичній українській літературі естетичних настанов, які
виявилися суголосними доктринальним засадам соціалістичного реалізму. Акцент на суспільно-
перетворювальній місії літератури, її тенденційності, дидактично-публіцистичний первень
простежуються в естетиці молодого І. Франка, прозі І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного,
О. Кониського, Б. Грінченка. Спроба В. Винниченка узалежнити мистецьку практику від суспільних
детермінант, заклики до творення марксистської літератури були підхоплені в радянський час
теоретиками соцреалізму.
The paper focuses on the formation of aesthetic foundations of classical Ukrainian literature which
later appeared to be in tune with the doctrine of socialist realism. The understanding of literature
as a motive force of social transformation, the vigorous support of its tendentiousness, its didactic
and journalistic character could be easily traced in the texts of the young Franko as well as in the
prose works by Ivan Nechuy-Levytsky, Panas Myrny, Olexandr Konysky and Borys Hrinchenko. It is
thus no wonder that Volodymyr Vynnychenko’s attempts to subordinate literary praxis to the social
determinants, and also his appeals for Marxist literature were readily picked up in Soviet times by the
theorists of socialist realism.
В статье идет речь о формировании в классической украинской литературе эстетических установок,
которые оказались созвучными доктринальным
принципам социалистического реализма. Акцент на
общественно-преобразующей миссии литературы, ее
тенденциозности, дидактическо-публицистические
элементы прослеживаются в эстетике молодого
И. Франко, прозе И. Нечуя-Левицкого, Панаса
Мирного, А. Конисского, Б. Гринченко. Попытка В. Винниченко установить зависимость художественной
практики от общественных детерминант, призывы к
созданию марксистской литературы были подхвачены
в советское время теоретиками соцреализма.
