У неогені Закарпатський седиментаційний басейн був відділений архіпелагами островів від глибоководного Паратетіса й став областю опускання та седиментації потужних моласових, соленосних і строкатобарвних товщ, що супроводжувалося проявами вулканізму. Періодичні трансгресії та регресії зумовили чергування теригенних і вулканогеннотеригенних товщ (потенційних зон порід-колекторів вуглеводнів) з глинистими та соляними утвореннями (флюїдоупорами). Наприкінці пліоцену вулканічна діяльність припинилася, відбулося загальне підняття території.
In Neogene the Transcarpathian sedimentary basin was separate by islands archipelago from deep-sea Paratethys; subsidence and became the area of sedimentation of the thick molase, saliferous and speckled stratum, acompanied by shows of volcanism. The periodic transgressions and regressions caused alternation of terrigenous and volcanogenous- terrigenous beds (potential zones hydrocarbon reservoir-rock) with clay and salt sediments (fluid seals). The volcanic activity at the end of Pliocene was discontinued; total uplift of area take place.