У статті йдеться про рецепцію “гендерної утопії” О.Кобилянської в літературному процесі 30-х років
минулого століття, позначеному пошуками нових ідейно-естетичних горизонтів та опозиційністю щодо
народницького ідеалу краси в українській літературі. На матеріалі прози Дарії Віконської та Ірини Вільде
авторка статті доходить висновку, що культ “меланхолійної краси”, творений О.Кобилянською, знаходить
іще свій відгук у намаганні прдовжити “міт аполонівської жінки”(маємо на увазі творчість Дарії Віконської)
чи спробі осмислити підняті письменницею проблеми крізь призму “літературного імперіалізму” (проза
Ірини Вільде). Однак обличчя літератури набувало виразно маскулінних рис, позаяк фемінне в дискурсі
європейської культури ототожнювалось із колоніально улеглим. Тому в добі міжвоєнного двадцятиліття
на зміну пошукам “меланхолійної краси” приходить естетика чину.
The article deals with reception of Olha Kobylianska’s “gender utopia” in the Ukrainian literary process of the
1930s which was marked by the search for the new ideological and aesthetic horizons as well as by the opposition
to the narodniks’ ideal of beauty. Having analysed the prose works by Dariya Vikonska and Iryna Vilde, the author
comes to the conclusion that the cult of “melancholic beauty” created by O.Kobylianska echoes in the attempts
to carry on the “myth of an Apollo woman” (Dariya Vikonska’s works), or in endeavours aiming at comprehension
of the issues raised by the authoress through a prism of “literary imperialism” (Iryna Vilde’s prose). Nevertheless,
the literature was gradually taking on masculine features, since within the discourse of the European culture, the
feminine traits were steadily identifi ed with the colonial ones. That is why, during the interwar period of twenty
years, the search for the “melancholic beauty” was being replaced by the aesthetics of action.
В статье рассматривается проблема рецепции “гендерной
утопии” О.Кобылянской в творчестве западноукраинских
прозаиков 20-30-х годов ХХ в., периода, в котором происходили
поиски новых идейно-эстетических горизонтов и оппозиционного
по отношению к народническому идеалу красоты. На материале
исследования прозы Дарии Виконской и Ирины Вильде автор
приходит к выводу, что культ “красоты меланхолической”,
созданный О.Кобылянской, ещё находит отклик в стремлении
отдельных писательниц продлить “миф аполлоновской
женщины” или осмыслить поднятые ею проблемы в реалиях
нового времени. Однако литература становилась все более
маскулинной, так как феминное в дискурсе европейской
культуры начала ХХ века ассоциировалось с колониально
зависимым.
