У вітчизняних дослідженнях української драматургії 1920-1930-х років склалася традиція зараховувати
до такого потужного світового авангардного напряму, як експресіонізм, насамперед п’єси Миколи Куліша,
проте останніми роками з’явилася й інша тенденція. Зокрема, у монографії “Український літературний
авангард”(2004) донецька дослідниця Анна Біла доводить, що в українському мистецтві 1920-1930-х
рр. лише творчість Леся Курбаса та Олександра Довженка вповні належали до експресіонізму як цілісного
філософсько-естетичного напряму. А п’єси М.Куліша, і тим більше – Якова Мамонтова, Івана Дніпровського
та інших українських драматургів, лише використовували зовнішні прийоми експресіоністського письма.
Авторка статті, полемізуючи з цим твердженням, аналізує драму М.Івченка “Повідь” та п’єси
І.Дніпровського, акцентуючи в них не лише формально"стильові, а й світоглядні риси експресіонізму.
In most of the recently published researches dealing with the Ukrainian drama of the 1920-1930s, it has
already became commonplace to regard some of the most significant plays of that time, particularly those of
Mykola Kulish, as expressionist; however, there is also a number of studies whose authors are inclined to
resist such a tendency. Thus, in her monograph “Ukrainian literary avant"garde” (2004) Anna Bila, a researcher
from Donetsk, argues that only the dramatic works of Les Kurbas and Oleksandr Dovzhenko can be treated
as expressionist in the true sense of the word, whereas in the works of Mykola Kulish and, furthermore, of
Yakiv Mamontov, Ivan Dniprovsky and other Ukrainian playwrights of the 1920-1930s one can single out only
some minor features of expressionist writing. In order to controvert such reasoning, the author of the
present article concentrates on the drama text “The Flood” written by M.Ivchenko as well as on I.Dniprovsky’s
plays, marking out not only their stylistic likeness to expressionist drama, but also their affinity with
expressionist picture of the world.
В отечественных исследованиях украинской драматургии 1920-1930-х годов сложилась
традиция относить к такому мощному мировому авангардному направлению, как экспрессионизм,
прежде всего пьесы М.Кулиша, однако в последние годы появилась и иная тенденция. В частности, в
монографии “Украинский литературный авангард” (2004) донецкая исследовательница Анна Била
утверждает, что в украинском искусстве 1920 – 1930-х гг. только творчество Леся Курбаса и
Александра Довженко вполне относимы к экспрессионизму как целостному философско-эстетическому направлению, а пьесы М.Кулиша и тем более – Якова Мамонтова, Ивана Днипровского и других украинских драматургов лишь используют
внешние приемы экспрессионистского письма. Автор статьи, полемизируя с этим утверждением,
анализирует драму М.Ивченко “Половодье” и пьесы И.Днипровского, отмечая в них не только формально-стилевые черты авангардного направления, но и особенности экспрессионистского мировосприятия.
