Аналіз джерел, які містять інформацію про севрюків, показує, що й українці
(котрі мали тоді самоназву «русь» у множині та «русин» в однині), і росіяни
(«русские»), і білоруси сприймали їх як «не своїх», «чужих». Тобто севрюки XIV–
XVII ст. виступали окремим етносом. Це був «земельний» етнос, характерний
для часів Київської Русі, що зберігався так довго на українсько-російсько-білоруському порубіжжі.
The information contained in the sources about Sevriuks demonstrates that both
Belarusians and Russians, and Ukrainians (which at that time had the endonyms
Rus’ in plural and Rusyn in singular) did not consider them their own people; to those
nations the Sevriuks were strange and occasionally inimical. Documents present
the Sevriuks as the people with the traditions, customs and modes of life distinct from
the Belarusian, Russian, and Ukrainian ones. During the frontier wars and interethnic
conflicts, all those nations also took the Sevriuks as enemies, while the latter treated
the Ukrainians, Russians and Belarusians likewise. That is, the 14–17 century
Sevriuks acted as a separate ethnic group. It was a land ethnic group of the Kyivan
Rus’ times, which due to circumstances have remained on the Ukrainian-Russian-Belarusian borderland.