Стаття присвячена аналізові поетичної мови Павла Тичини
як феномену мовомислення поета, його особливості втілювати в
слові індивідуальну картину світу, мотивовану філософією його
ставлення до життя. Це світ сприймання природи, людських
почувань, емоційного реагування на історичні події, які переживала
Україна в ХХ ст. У типах словотворення, лексико-синтаксичної
сполучуваності слів-понять поет одухотворює образи, асоціативно
повʼязані з музикою, живописом, скульптурою. Цілісне сприйняття
індивідуального стилю поета, розуміння природи його мови як
філософії нейтралізує, коригує різке протиставлення двох періодів
мовотворчості Павла Тичини, засвідчує, що його поезія – неперебутнє
явище в історії української культури.
The article is dedicated to the analysis of Pavlo Tychyna’s poetic
language as a phenomenon of poet‘s language mentality, his features to
personify the picture of the world in individual word, motivated by the
philosophy of his attitude to life. This is the perception of the nature’s world,
human feelings and emotional responses to historical events that Ukraine
experienced in the twentieth century. In the types of word formation,
lexical and syntactic combinability of words, concepts poet animate the
images associatively linked with music, painting and sculpture. Holistic
perception of poet’s individual style, his understanding of the nature of
language as a philosophy neutralize, adjust a sharp contrast between the
two periods in Pavlo Tychyna’s lingual creativity, shows that his poetry –
exceptional phenomenon in the history of Ukrainian culture.
