Бідність подорожнього, або Про соціальні проблеми країн-кандидатів до ЄС

Abstract

Третій сліпий осліп... тому, що раптово вийшов із темряви на яскраве світло. Адже він звик милуватися звичайною красою... Джордано Бруно

Коли радянська перебудова таки прорубала в міцній огорожі соціалістичного табору “вікно в Європу”, ніхто й гадки не мав, що біля цього вікна зчиниться така тіснява. У вітрині “суспільства загального добробуту” досвідчені європейські теслі, налякані перспективою братнього єднання із “достроково звільненими” східноєвропейцями, досить швидко облаштували кватирку Копенгагенських критеріїв, котра вийшла напрочуд вузькою. Схоже, що дуже багатьом, аби протиснутися крізь неї, випало суттєво розвантажити кишені, а декому й роздягтися зовсім. Вже стало традицією: кожний новий український уряд починає з урочистої присяги на вірність європейському вибору. Однак, з поваги до свого громадянина, Україна мала б давно визначитися щодо реалістичного сценарію можливих супутніх соціальних змін. Завжди краще заздалегідь знати справжню ціну вступних іспитів до будь-якого інтеграційного інтернату і хоча б приблизну кількість співгромадян, котрі матимуть заплатити за всенародний квиток у “край, що називається рай”.