Однією з головних завдань лікування ринологічної патології є репарація і відновлення функції
морфологічних структур миготливого епітелію порожнини носа та навколоносових пазух, так як
ультраструктурні порушення є ключовим моментом в патогенезі риносинуситів. Однак, лікарські препарати,
які використовуються для лікування, часом самі справляють пригнічуючу дію на миготливий рух і можуть
посилювати пошкодження миготливого епітелію. Досягти прогнозованого дії лікарських засобів можливе,
в першу чергу, за наявності фундаментальних знань фізіології і організації структур миготливого апарату.
Зрозуміло, що розробка нових методів і схем лікування повинна ґрунтуватися на використанні доказових
експериментальних моделях invivo. Зниження погрішності при екстраполяції результатів експерименту
до клініки залежить від якісних характеристик моделі, заснованих на даних порівняльної гістології та
фізіології.
One of the main objectives of rhinopathology treatment is to repair and restore the function of the
morphological structures of the nasal cavity and paranasal sinuses ciliated epithelium, since the ultrastructural
abnormalities are a key step in the pathogenesis of rhinosinusitises. However, medications used for treatment
sometimes have an inhibitory effect on the ciliary motion and can exacerbate the damage of the ciliated epithelium.
It is possible to achieve the anticipated effect of the drugs, primarily, if there is a fundamental knowledge of
physiology and organization of the ciliated apparatus structures. Obviously, the development of new methods
and treatment regimens should be focusedon evidence-based experimental models in vivo. Decrease of the
error rate during the extrapolation of the experimental results in the clinic depends on the quality characteristics
of the model based on the data of a comparative histological and physiological investigation.