Анотація:
Ці рядки написано пізньої осені 2016 р., коли бюджетний процес у країні
увійшов у завершальну фазу, а Академія завмерла у тривожному очікуванні — додадуть чи не додадуть? Відомості з різних комітетів Верховної
Ради, з Кабміну, на засідання яких наші представники ходять з простягнутою рукою, подібні до зведень з фронту і не містять чіткої відповіді щодо
обсягів фінансування фундаментальної науки наступного року. І хоча зусилля академічної профспілки та громадських організацій, які закликають
науковців на протестні акції, не дають остаточно згаснути надії, ясно, що
говорити про переломний момент підстав немає, і навіть навпаки — ситуація катастрофічно погіршується. Збільшення бюджету НАН України,
про яке весь час тихо говорять в академічних колах, від уже звичних нам за
останні роки менш як 0,3 % ВВП до 0,35—0,4 % принципово нічого не змінить, і вся наукова сфера України продовжить деградувати, оскільки численні наші очільники на владних висотах, які вважають себе освіченими
далекоглядними політиками і в переважній більшості озброєні дипломами
про наукові ступені, ніяк не можуть збагнути, що майбутнє Академії і
майбутнє країни настільки тісно переплетені між собою, що будь-яка розмова про цивілізаційний поступ держави є насамперед нічим іншим, як розмовою про розвиток науки.