В 60 – 70-х гг. ХХ ст. был разработан проект ирригации засушливых южных
степей Украины для усиления продуктивности сельскохозяйственных угодий. С
этой целью планировалось использовать пресные воды Дуная, Днепра и Днестра, а
лиманы превратить в хранилища пресной воды. Проект был поддержан всеми силами Академии наук Украины и рядом вузов. Планировалось создание ирригационного канала, который должен был соединить все лиманы между собой и превратить их в хранилища пресной воды. Первым опытом стал лиман Сасык, природа
которого была полностью трансформирована антропогенным фактором. Статья
содержит анализ нескольких последствий такой трансформации.
У 60 – 70-х рр. ХХ ст. був розроблений проект іригації посушливих
південних степів України для посилення продуктивності сільськогосподарських
угідь. З цією метою планувалося використовувати прісні води Дунаю, Дніпра і Дністра, а лимани перетворити на сховища прісної води. Проект був підтриманий всіма
силами Академії наук України і рядом вузів. Планувалося створення іригаційного
каналу, який повинен був з'єднати всі лимани між собою і перетворити їх на сховища прісної води. Першим досвідом став лиман Сасик, природа якого була повністю трансформована антропогенним чинником. Стаття містить аналіз декількох нас-
лідків такої трансформації.
In 60 – 70th XX century the project of irrigation of droughty south
steppes of Ukraine was developed for strengthening of agricultural lands productivity. It
was planned to use fresh waters of Danube, Dnieper and Dnestr rivers, and to convert an
estuaries into the fresh water depositories. A project was supported by the Academy of
sciences of Ukraine and row of institutes. Creation of irrigational channel, which must be
connected all estuaries between itself and convert them into the fresh water depositories,
was planned. The first experience was the estuary of Sasyk, it nature was fully
transformed by an anthropogenic factor. The paper contains the analysis of a few
consequences of such transformation.