Цитология и генетика, 2013, № 4http://dspace.nbuv.gov.ua:80/xmlui/handle/123456789/1265112024-03-28T11:35:03Z2024-03-28T11:35:03ZСтруктурні та кількісні зміни вуглеводних детермінант глікопротеїнів еритроцитарних мембран при введенні агматину за умов експериментального цукрового діабетуФеренц, І.В.Бродяк, І.В.Люта, М.Я.Сибірна, Н.О.http://dspace.nbuv.gov.ua:80/xmlui/handle/123456789/1265872017-11-27T01:02:49Z2013-01-01T00:00:00ZСтруктурні та кількісні зміни вуглеводних детермінант глікопротеїнів еритроцитарних мембран при введенні агматину за умов експериментального цукрового діабету
Ференц, І.В.; Бродяк, І.В.; Люта, М.Я.; Сибірна, Н.О.
Встановлено, що розвиток експериментального цукрового діабету супроводжується посиленням процесу десіалювання олігосахаридних детермінант еритроцитарних глікопротеїнів, зменшенням кількості N- та О-зв’язаних гліканів у їхньому складі, а також зниженням величини негативного заряду поверхні еритроцитів. Введення агматину тваринам з експериментальним діабетом призводило до збільшення вмісту N- та О-гліканів у складі еритроцитарних глікопротеїнів, зростання кількості сіалових кислот та відновлення величини негативного заряду клітинної мембрани. Виявлені зміни конфігурації мембранних компонентів еритроцитів за умов діабету у разі дії агматину свідчать про циркулювання у кров’яному руслі клітин з репертуаром молекул адгезії та глікопротеїнових рецепторів, які є властивими для популяції молодих еритроцитів.; Показано, что развитие экспериментального сахарного диабета сопровождается усилением процесса десиалирования олигосахаридных детерминант эритроцитарных гликопротеинов, уменьшением количества N- и О-связанных гликанов в их составе, а также снижением величины отрицательного заряда поверхности эритроцитов. Введение животным с диабетом агматина приводило к увеличению содержания N- и О-гликанов в составе эритроцитар-ных гликопротеинов, возрастанию количества сиаловых кислот и восстановлению величины отрицательного заряда клеточной мембраны. Выявленные изменения конфигурации мембранных компонентов эритроцитов животных в условиях диабета при действии агматина свидетельствуют о циркуляции в кровяном русле клеток с репертуаром молекул адгезии и гликопротеиновых рецепторов, которые свойственны популяции молодых эритроцитов.; It was shown that the development of experimental diabetes mellitus accompanied by increase of desialylation of carbohydrate determinants of erythrocytes membrane glycoproteins, removal of both O-linked and N-linked oligosaccharides from the glycoproteins and decrease of erythrocyte membrane negative charges. Treatment of streptozotocin-induced diabetic rats with agmatine led to enhance the content of N-and O-glycans in the erythrocyte glycoproteins, increase in sialic acid content and restore the negative charge of the cell membrane. Detected changes in configuration of membrane components of red blood cells in diabetic animals after treatment with agmatine indicate circulating in the bloodstream cells with a repertoire of adhesion molecules and glycoprotein receptors, which are inherent to the population of young erythrocyte.
2013-01-01T00:00:00ZПерманентна генетична мінливість у інтрогресивних лініях та амфідиплоїдах TriticeaеАнтонюк, М.З.Шпильчин, В.В.Терновська, Т.К.http://dspace.nbuv.gov.ua:80/xmlui/handle/123456789/1265862017-11-27T01:02:34Z2013-01-01T00:00:00ZПерманентна генетична мінливість у інтрогресивних лініях та амфідиплоїдах Triticeaе
Антонюк, М.З.; Шпильчин, В.В.; Терновська, Т.К.
Гібридне походження геному організму останнім часом розглядається як чинник певної генетичної нестабільності, що притаманна таким геномам. На моделі амфідиплоїдів та інтрогресивних ліній пшениця – егілопс наводяться докази перманентних змін в їхніх геномах, які відбиваються на фенотипному рівні при вивченні морфологічних та біохімічних ознак у послідовних генераціях певних генотипів, а також гібридів F1 та F2. Чинниками такої мінливості в умовах геномного шоку може бути як дія транспозонів, так и внутрішньохромосомні перебудови, спричинені гаметоцидною хромосомою 4Ssh.; Гибридное происхождение генома организма в последнее время рассматривается как причина определенной генетической нестабильности, свойственной таким геномам. На модели амфидиплоидов и интрогрессивных линий пшеница – эгилопс приводятся доказательства постоянных изменений в их геномах, которые регистрируются на фенотипическом уровне при изучении морфологических и биохимических признаков в последовательных генерациях определенных генотипов, а также гибридов F1 и F2. Причинами такой изменчивости в условиях геномного стресса может быть как действие транспозонов, так и внутрихромосомные перестройки, обусловленные гаметоцидной хромосомой 4Ssh.; The hybrid origin of an organism’s genome has been regarded in recent years as the cause for a certain genetic instability inherent in such genomes. Using the model of amphidiploids and introgressive Aegilops wheat lines, evidence is given for confirming the facts of permanent alterations in their genomes, which were revealed at the phenotypic level in studies of morphological traits and biochemical character in successive generations of certain genotypes, as well as those of F1 and F2 hybrids. The actions of both transposons and intrachromosomal rearrangements caused by the 4Ssh gametocidal chromosome may be considered as the causes of such variability.
2013-01-01T00:00:00ZAnalysis of chromosome number and speculations on the origin of Arundo donax L. (Giant Reed)Bucci, A.Cassani, E.Landoni, M.Cantaluppi, E.Pilu, R.http://dspace.nbuv.gov.ua:80/xmlui/handle/123456789/1265852017-11-27T01:02:48Z2013-01-01T00:00:00ZAnalysis of chromosome number and speculations on the origin of Arundo donax L. (Giant Reed)
Bucci, A.; Cassani, E.; Landoni, M.; Cantaluppi, E.; Pilu, R.
Arundo donax (commonly called Giant Reed) is a perennial rhizomatous grass native to Asia, nowadays diffused all over the world. Due to its high biomass production and great adaptability to marginal land, interest in this species is increasing. In fact A. donax could represent an important and promising energy crop for heat and bioethanol second generation production. The propagation of A. donax is strictly agamic by rhizome fragmentation and cane node germination, strongly limiting the possibility of genetic improvement by breeding. The sterility could be caused by the fact that A. donax is a hybrid with uneven ploidy or a triploid species. It is difficult to propose an explanation for its sterility, because the chromosome number of A. donax is still a matter of debate, due to the high number and small size of the chromosomes; in the bibliography different counts ranging from 40 to 110 are reported. With the aim of establishing the chromosome number of A. donax we selected and counted 17 metaphase plates prepared from root tips obtained by hydroponic cultivation of cane nodes; our counts showed that A. donax most probably has 110 chromosomes. Our results suggested us two possible hypotheses, also based on SSR molecular marker results, concerning the evolutionary processes involved in the origins of A. Donax.; Arundo donax (Арундо тростниковый) – многолетнее корневищное растение, происходящее из Азии, которое в наши дни распространено по всему миру. Интерес к этому виду растет благодаря значительной продукции биомассы и высокой приспособляемости к условиям малоплодородных земель. A. donax может использоваться как важная и перспективная энергетическая культура для получения топлива и биоэтанола второго поколения. A. donax размножается агамно с помощью фрагментации ризома и узлов побегов, что сильно затрудняет возможности генетического улучшения путем селекции. Стерильность может быть вызвана тем фактом, что A. donax является гибридом с нечетной плоидностью или триплоидным видом. Трудно предложить объяснение такой стерильности, так как число хромосом у A. donax до сих пор является предметом дискуссий из-за их большого количества и маленького размера. В библиографиях сообщается о размахе признака от 40 до 110 хромосом. Для определения хромосомного числа A. donax мы изучили 17 метафазных пластинок, полученных из кончиков корешков при гидропонном выращивании междоузлий. Наши подсчеты показали, что вероятнее всего A. donax имеет 110 хромосом. Эти данные, а также результаты изучения SSR молекулярных маркеров позволили нам выдвинуть две возможные гипотезы об эволюционных механизмах возникновения A. donax.; We wish to thank Francesco Cerino Badone for collecting plant material and Dr. Davide Reginelli for his assistance in the field and in particular we thank Prof. Pizzolongo for sending us his precious paper.
2013-01-01T00:00:00ZЗміна стабільності геному та мітохондріального потенціалу пухлинних клітин у системі in vivo внаслідок впливу наноферомагнетиків з різними розмірами наночастинокЛозовська, Ю.В.Тодор, І.М.Лук'янова, Н.Ю.Єфімова, С.Л.Боровий, І.А.Малюкін, Ю.В.Чехун, В.Ф.http://dspace.nbuv.gov.ua:80/xmlui/handle/123456789/1265842017-11-27T01:03:04Z2013-01-01T00:00:00ZЗміна стабільності геному та мітохондріального потенціалу пухлинних клітин у системі in vivo внаслідок впливу наноферомагнетиків з різними розмірами наночастинок
Лозовська, Ю.В.; Тодор, І.М.; Лук'янова, Н.Ю.; Єфімова, С.Л.; Боровий, І.А.; Малюкін, Ю.В.; Чехун, В.Ф.
У системі in vivo досліджували трансмембранний мітохондріальний потенціал та стабільність геному пухлинних клітин внаслідок дії наноферомагнетиків з різними розмірами наночастинок. Оцінку генотоксичного впливу наноферомагнетиків на пухлинні клітини та зміну їхнього мітохондріального потенціалу проводили із застосуванням мікроядерного тесту та мітохондріального флуоресцентного зонду JC-1. Встановлено, що наноферомагнетики з діаметром наночастинок 40 та 100 нм у концентрації 3 мг/кг істотно не знижували трансмембранний потенціал мітохондрій та у незначній мірі збільшували частоту мікроядер пухлинних клітин. Зазначено, що наночастинки заліза у концентрації 6 мг/кг виявляли різнонаправлений характер змін мітохондріального потенціалу та частоти мікроядер в залежності від їхнього розміру. Доведено, що наночастинки заліза з меншим діаметром викликали суттєве зростання трансмембранного потенціалу мітохондрій пухлинних клітин на фоні незмінної кількості мікроядер, а з більшим діаметром – навпаки. Отримані дані можуть слугувати важливим критерієм для подальших досліджень у експериментальній онкології для створення оптимальної системи цілеспрямованої доставки протипухлинних препаратів до тканини-мішені.; В сравнительном аспекте исследована стабильность генома и трансмембранный потенциал опухолевых клеток животных с асцитной карциномой Эрлиха под действием наноферромагнетиков с разными размерами наночастиц. Показано, что наноферромагнетики с диаметром наночастиц 40 и 100 нм в концентрациях 3 мг/кг существенно не изменяют трансмембранный потенциал митохондрий и геном опухолевых клеток. Установлен разнонаправленный характер изменений этих показателей под действием наноферромагнетиков в концентрациях 6 мг/кг. Показано, что наночастицы железа меньшего диаметра вызывали увеличение трансмембранного потенциала митохондрий опухолевых клеток на фоне неизменяющегося количества микроядер, а большего диаметра – наоборот. Полученные результаты дают возможность предполагать наличие различных путей действия наночастиц железа в зависимости от их размера на перечисленные показатели в системе in vivo.; The transmembrane potential and genome stability of tumor cells under nanoferromagnetic action with different sizes of nanoparticles were studied in vivo. An evaluation of the genotoxic influence of nanoeferromagnetics on tumor cells and changes in their mitochondrial potential was carried out with the application of a micronuclei test and mitochondrial fluorescent probe JC-1. Nanoferromagnetics with nanoparticle diameters of 40 and 100 nm at a concentration of 3 mg/kg were not found to deminish the trasmembrane mitochondrial potential and the genome of tumor cells and increase the micronucleus frequency of tumor cells to only a small extent. Iron nanoparticles at a concentration of 6 mg/kg were noted to demonstrate an antidromonous character of the changing mitochondrial potential and micronuclei frequency depending on their size. Iron nanoparticles with a smaller diameter were found to provoke an essential rise in the transmembrane potential of tumor cell metachondria on the background of a constant number of micronuclei, and the opposite was true for those with a greater diameter. The data obtained can serve as an important criterion for further studies in experimental oncology to create an optimal system for delivering anticancer preparations to tissue targets.
2013-01-01T00:00:00Z